Пам’ятаємо, сумуємо, любимо, плачемо…
12 серпня мине 3 роки важкої розлуки, коли ворожа рука обірвала життя нашого дорогого і любимого синочка, брата, батька, хрещеного
Вітківського Валерія Леонідовича,
бійця 93 бригади, який захищав єдність і цілісність нашої держави в зоні АТО с. Опитне.
В мами серце чомусь так боліло,
Ніби билося у тривозі,
І подумати, бідна, не сміла,
Що біда в дім уже в дорозі.
Чорним вороном звістка летіла:
Біль зламав колись сильну волю,
Обпалив він синочкові крила,
Чиясь байдужість і чорна зрада
Клювали поранене серце,
Не шукав ніде ради-поради…
Й хлюпав біль, як вода з відерця,
Тепер приходить лише в снах
До матері на погостини.
Його душа далеко в небесах
Та ненька все чекає СИНА…
– Ти не страждай, матусю, я прошу,
Моя подруженька надійна,
Живи на цьому світі без плачу,
Мені тут затишно й спокійно.
Я голубом до тебе прилечу,
І заберу твої тривоги,
У Бога я прощення попрошу,
Що обірвав життя дорогу.
Не забувай, матусю, і люби,
І вчинки праведні мої згадай,
Як прилетять до двору голуби –
Ти радо, як гостей, їх привітай.
О, доленько, важка й святая,
У матінки надію не убий,
Щоранку сина виглядає,
А прилітають білі голуби…
Тобі, наш сину, брате, земля хай буде пухом
І Вічне Царство в небесах.
Тебе ніколи не забудем.
Ти завжди будеш у наших серцях.
Всі, хто пам’ятає нашого сина, тата, брата, – пом’яніть добрим словом і тихою молитвою.
Вічносумуючі: мама, сестра з сім’єю,
донька, хрещеники та всі рідні
