19 серпня мине 1 рік, як не стало дорогої сестри, мами, тьоті, бабусі
Саранчук Валентини Миколаївни.
Горбок землі мовчить, як все навколо,
А душу огортає гіркий жаль,
Як жаль, що не побачим
Ми ніколи тебе, Валя,
Ні твою радість, ні твою печаль.
Очі омиваються сльозами,
Бо не переступиш ти більше поріг,
До нас не прийдеш ти вже ніколи,
Не стрінеш родичів своїх.
Як боляче без тебе жити,
Душа ридає, тужить і болить.
Ніким тебе не можна замінити
І сльози ллються, мов струмок біжить.
Вічносумуючі: діти, сестри, брат, племінники і внуки.