2 грудня минає 40 днів з того часу, коли назавжди пішов від нас у Вічність найдорожчий, найрідніший син та брат
Стоцький Володимир Йосипович.
Пішов від нас ти так раптово й дуже рано,
Ніхто не знав й не відчував біди.
Тепер на серці кровоточить рана,
Бо ти пішов не на годину – назавжди.
40 днів вже живемо без тебе,
А змиритись не можемо й повірити теж,
І здається, відчиняться двері,
І до хати ти знову зайдеш…
Коли помирають діти, жахливіше втрати нема.
Сонце не так світить, душу вкриває пітьма.
Всюди осінь вирує та в серці біль і печаль.
Хто каже, що час лікує, той рідних людей не втрачав.
Спи спокійно, синочку та брате, нехай легкою буде земля.
Хто знав Володимира – згадайте, хто пам’ятає – пом’яніть.
Вічносумуючі: батьки та брат.
