2 квітня мине 10 років, як трагічно обірвалось молоде, наповнене любов’ю, добротою і щирістю життя нашого дорогого єдиного синочка
Артюка Павла Станіславовича.
Синочку, нема таких слів, щоб висловити наш біль і наше горе. Любимо, сумуємо. Вічний спокій і Царство Небесне душі твоїй, наш рідний.
Не можна змиритись, не можна повірить,
Що це вже навіки, що це назавжди.
Але, мабуть, Господь тобі краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду ти гуляв.
Тож в час жалоб-опочивання
Від справ людських, від метушні
Лети, душа, до осявання
В святу красу у далині.
Прийми її, наш Боже правий,
Пробач гріхи і сили дай,
І освяти у сяйві слави,
Відкрий небесний світлий рай.
Зверши душі перетворіння
У світ веселок висоти,
У досконалість вознесіння,
На верхній путь, де вічний Ти!
О, Боже наш правдивий,
Порадь, що робити?
Як нам без сина
Вік свій дожить?
Вічносумуючі: тато, мама, куми, хрещениці
і вся наша родина.
