20 січня минає рік важкої розлуки, коли ворожа рука побратима, обірвала життя нашого дорогого і люблячого сина, брата
Пителя Олександра,
який захищав єдність і цілісність нашої держави в зоні АТО.
Сину мій, кровинко мила,
Ти дар наземного життя
Та раптом чорна хмара все закрила,
Тебе забрала – ось рік уже нема…
“Не плач, матусю, я тут не один,
На Небесах нас так уже багато!
Я твій і України син, любити Україну
Вчила ти, моя рідненька мати.
Пробач, матусенько моя, що смерть принесла горе,
Не плач, рідненька, в снах прийду,
Зайду тихесенько у хату, тебе до себе пригорну.
На краю ліжка сяду я,
Щоб часом тебе не розбудити,
Рідненька мамочко моя,
До ранку будем говорити.
Ми віддали своє життя, щоб ви могли під небом голубим в своїй країні жити.
Чорну хустиночку зніми, прошу блакитну зав’язати, хай ворог знає – мужні ми, і те, що ти Героя мати”.
О Боже, зжалься ти над нами. Частіше в сни синочка посилай, а Матір Божа у садочку райськім, мою кровиночку оберігай.
Вічносумуючі: мама, сестри.
