21 квітня минув рік, як Бог покликав любого тата, дідуся, чоловіка
Залізного Михайла Миколайовича.
Мій Міша рідний, дорогий,
Зболілось серце, виплакані очі,
Тяжка розлука на землі,
Тебе я тута більше не побачу,
Одними лиш думками я живу,
Слова “привіт, мамулька”
більше не почую,
І часто в небо очі підіймаю,
Лиш там зустрінеш ти мене,
витреш мої виплакані очі,
своєю рідною рукою.
Дружина Віра Залізна
Вже рік пройшов наш любий тато,
як вже тебе немає з нами,
Любили ми тебе, скучаєм, вспоминаєм,
Ти часто снишся нам ночами,
І кажеш нам: “не плачте, я живий,
і небо є, воно реальне”.
З гарним спомином, люблячі діти.
