25 березня минуло 4 гірких слізних роки, як не стало дорогого, рідненького внука, сина
Поліщука Олександра.
Та не загоїли ран і біль мені, нема твого тепла, любові, доброти.
На могилі плачу, зацвіла калина –
Не вінчали, поховали молодого внучка, сина.
Я досі виглядаю, жду, плачу.
Тихенько шепочу: “Саша, Сашуля, рідненький”.
Небо досі плаче холодним дощем…
До неба я щиро молюся за тебе,
А серце зболене не вірить іще…
Якби можна повернути тебе на хвилинку,
Сказала б усе, що не встигла сказать.
Обняла б тебе, як завжди, ніжно-ніжно.
Стала б гладить голівку і руки твої цілувать.
Я б сказала, як мені важко без тебе
І просила б прощення за все, за все…
Що не змогла тебе спасти
І просто дивилась на тебе і знала,
Що любов твоя відігріє і спасе…
Сашуля, рідненький, хай Бог тебе оберігає
І ангели зігріють душечку твою,
А Матір Божа до себе пригорне тебе
В далекім райськім саду.
Таких як ти не забувають,
Таких вічно споминають, рідненький.
Вічносумуючі: бабця, рідні.
с. Іванківці.
