29 вересня минає 8 років, як перестало битися серце нашого дорогого чоловіка, тата, дідуся, прадідуся
Котляра Володимира Миколайовича.
Як боляче без тебе, рідненький, жити.
Душа ридає, тужить і болить.
Ніким тебе не можна замінити
І сльози ллються, мов струмок біжить.
Всі пам’ятаємо твої слова, усмішку,
І радощі й тривоги кожен раз.
І до могили топчемо доріжку,
Минуле ж не повернеться до нас.
Прости за те, що не зуміли
Тебе від смерті зберегти.
Прости, що всі осиротіли.
Прости за все ти нас, за все прости.
Спи спокійно, світла пам’ять і Царство Небесне твоїй душі.
Вічносумуючі: дружина, діти, зяті, невістки, внуки, правнуки.
