Додому Поминаємо... 29 лютого 2016 р. на 90 році життя перестало битися серце Галини...

    29 лютого 2016 р. на 90 році життя перестало битися серце Галини Юхимівни Мельничук

    592
    ПОДІЛИТИСЬ

    melnychuk29 лютого 2016 р. на 90 році життя перестало битися серце дорогої матусі, бабусі, прабабусі, сестри, учасника Великої Вітчизняної війни,ветерана праці, матері-героїні,

    Галини Юхимівни Мельничук

    Перестало битися серце, навіки заспокоїлись робочі руки, не стало найдорожчої для нас людини…

    Народилася мама 10 липня 1926 року в селі Семенівна в сім’ї робітника. На її долю випало багато випробувань: пережила голод 1933 року, на юність випала війна 1941-1945 років.

    5 червня 1944 року була призвана в ряди Радянської Армії, служила зенітницею в зенітно-артилерійському 395 полку і окремій батареї “Сон-112”. Дійшла до Берліна. Після Перемоги, служила в Козятині і 23 серпня 1945 року була демобілізована.

    За мужність, героїзм та відвагу у Великій Вітчизняній війні нагороджена Орденом Вітчизняної війни, Орденом “За мужність”, медалями за перемогу над Німеччиною, “За відвагу” та іншими медалями.

    Повернувшись у рідне село пішла працювати в колгосп, в рільничу бригаду. Зустріла свою долю, одружилась, разом з чоловіком побудували дім, посадили сад, народили і виростили 6 дітей: 5 дочок і сина. Все своє життя важко працювала в колгоспі, дома, піклувалась про своїх дітей щоб жили в достатку. Рано залишилась без чоловіка і всі труднощі великої родини лягли на її плечі. Шестеро дітей виростила, вивчила, одружила і дала дорогу в життя. Діждалась 12 онуків і 19 правнуків.

    Була доброю для своїх сестер, племінників, зуміла своєю ласкою об’єднати усіх навколо себе.

    І коли потребувала уваги та допомоги, всі до останньої хвилини життя піклувалися, допомагали, рятували, щоб жила наша старенька рідна мама, бабуся, прабабуся.

    Але прийшла смерть… І зникла в нашій великій родині радість… Залишились тяжкий біль та печаль… Ми назавжди попрощались з найдорожчою для нас людиною…

    Уже ніколи не зустріне нас, наша мама, бабуся, прабабуся на порозі рідної хати і не пригорне до грудей. Але в нашій пам’яті, в наших серцях вона залишиться живою, люблячою і ніколи не забутньою.

    Кажуть, коли вмирають матері, на небі місяць відцвітає,
    Блідніє вся краса землі, бо на ній уже немає мами.

    Скільки не мине часу, ти завжди будеш поряд з нами. Спи спокійно, наша дорога, Лебединим пухом хай буде тобі земля, а душі – Царство Небесне.

    Вічносумуючі: діти, онуки, правнуки.