31 січня мине 5 років з дня загибелі нашого дорогого і незабутнього синочка, братика, внучка, правнучка і племінничка
Завадського Максимка.
Коротка, як зірниця, твоя життєва стежина обірвалася раптово. Опустіла земля, померкло сонечко, зникла радість, в серцях навічно поселився біль утрати… Мине 5 років, як тебе з нами нема. Ні слів не віднайти, ні сліз не стримати. Невже це навіки? Вже не зазвучить твій рідний голосок, не зігріє наші серця твоя усмішка, не звеселить нас твоя доброта і щирість… Так відразу скоїлося лихо, і нема вороття.
Синочку наш рідненький, Максюточко наш любий, прости нас, що не передчували такої біди, не змогли тебе вберегти. І вже ні сльози, ні мольба, ні крик відчаю не розбудить тебе, наш маленький хлопчику. Прости!
У вічній скорботі: мама Наталя, сестричка Ніка,
бабусі Валя і Таня, прабабуся Катя та вся рідня.