Пам’ятаємо, любимо, сумуємо…
Спи, наш рідний, кровиночка мила,
Хай сонце зігріє душу твою,
Господь хай обійме, до себе пригорне
Тебе, наш тату, там, у раю.
З глибокою печаллю, сумом та болем у серці поминаємо нашого дорогого, рідного, незабутнього чоловіка, тата, дідуся
Кушніра Віктора,
з дня трагічної смерті якого 19 грудня мине 2 роки.
Минуло 2 роки, татусь, тяжких, гірких, нестерпних років для всієї нашої родини. Відлетіла твоя душа у розквіті весни, коли земля квітує буйним цвітом, коли сонечко зігріває своїм теплом усе, що зустрічає на своєму шляху.
Пустий дім без тебе, тату, кричить і плаче душа. Все, здається, прийдеш, усміхнешся, пожартуєш, щось цікаве розкажеш нам. Але назад вороття немає. Смуток і печаль висять над головою: ніколи не буде радості, тату, без тебе зболілось серце, виплакані очі. Пам’ять про тебе, рідний, завжди житиме в наших серцях і думках. Ти жив усміхаючись, пішов не прощаючись…
Коли ти втрачаєш рідну людину,
Земля утікає з-під ніг
І серце пече, і зникає надія,
Ти втратив частинку себе.
І хочеш кричати від болю,
Упасти, сховавшись, втекти,
Не бачить й не чути нікого,
Усіх і себе проклясти.
Тебе немає, любий тату,
Ми не вірим, що помер.
Ти крізь життя ішов із нами
Та вже самотні ми тепер.
Розбилися усі надії
І мрії зникли в цей момент,
В душі лунає голосіння
І біль зжирає серце кожен день.
Не чути більше голосу твого,
Не бачим блиск в твоїх очах.
Закрились двері у земне життя,
Відкрилася дорога Вічного Буття.
І де не ступим, де не глянем,
Ми чуєм голос, бачим усмішку твою.
Ми не чекали, що так рано
Відчуєм пустку, смуток, самоту.
А ми не вірим, що тебе немає,
Бо у серцях наших ти живеш.
Тебе не бачим, але відчуваєм,
Що разом з нами ти ідеш.
Ми молимось за тебе, тату,
І свічку світла запалимо,
І в Бога ласки тобі благаємо,
Бо щиро ми тебе кохаємо…
Вічносумуючі: дружина, доньки, внуки.