Додому Поминаємо... 8 грудня мине 6 років, як відійшла у вічність Крикотнюк Галина Євгенівна

    8 грудня мине 6 років, як відійшла у вічність Крикотнюк Галина Євгенівна

    1078
    ПОДІЛИТИСЬ

    8 грудня мине 6 років, як відійшла у вічність
    Крикотнюк Галина Євгенівна
    29.12.1962р. – 08.12.2011р.
    с. Андріяшівка

    Не ждали ми такого горя і не приснилося у сні,
    Якби могли ми знати, то все зробили б, щоб тебе спасти.
    Пішла ти від нас, матусю, занадто рано
    У небуття, на жаль, немає звідти вороття.
    Дорогенька наша матуся,
    Прости, що ми живемо, а тебе нема.
    Нашої рідненької не буде, ніколи не зустрінеш,
    Не вийдеш ти усміхнена між люди,
    Бо вже немає ніжної тебе.
    Не знала втоми, вічно працювала,
    Спішила, бігла в далі голубі,
    Дітей ростила і добру навчала,
    Не думала, що залишиш їх в журбі.
    Коли б ти знала, мамо, як нелегко
    Змиритися з бідою твоїм дітям,
    Хоч і дорослі ми, а так потрібна
    Ти нам жива на цьому світі.
    Не стало материнського тепла,
    Хата немов збідніла, а на очах бринить сльоза,
    Бо вже навіки ми осиротіли.
    Стоїть зажурена хатина,
    А в тій хатині тебе нема.
    І серце стиснулося від болю
    І сльози полились рікою.
    Лише черешня біля воріт гойднулась,
    Махнула привітно рукою. Подвір’я.
    О, скільки тут загадок таїть кожен кущик, криниця.
    Тут мама ходила недавно…
    Ось мама йшла по водицю.
    А тут подвір’я цеглою складала,
    А тут на кухні хліб пекла.
    І тут онуки на бабусю ждуть.
    Дарма бабусі вже тут більше нема.
    Тут поради матуся вже не дає.
    Ти відійшла, час так швидко біжить.
    Незвана звістка прийшла посеред ночі,
    Навіки закрились мамині очі.
    До хати зайшли, всюди спокій і тиша,
    Стіни мовчать. “Мамо, озвись!”
    В жодній кімнаті мами немає,
    Гукай, хоч шукай – вже 6 років немає,
    Як мама залишила домівку рідненьку
    Й за обрій злетіла до своїх тата і неньки.
    Кругом по подвір’ю мами слідочки,
    Сумують і плачуть син і дві дочки.
    Ти не побачила доньку у білому платті
    І не приймеш у родину хорошого зятя.
    І моляться діти і Бога благають,
    Щоб мамину душу узяв він до раю.
    І просим матусю: “Прилітай до нас пташкою,
    Материнську пораду у снах нам давай,
    Щоб кожен із нас все це відчував”.
    Ми дякуєм всім за прощальну годину,
    За те, що зібралось село і родина.
    Прощаючись плакали, молилися Богу,
    Щоб гідно провести в останню дорогу.

    Сумуючі: дочки Діна, Юля, син Валєра, внуки.