9 лютого минуло 2 роки, як віддав своє дорогоцінне життя за Україну у зоні АТО наш дорогий, рідний серцю, любимий, нікому незабутній синочок, братик, татусь, чоловік, онук, племінник і просто добра Людина
Панасюк Юрій Володимирович.
Наш синочок любив життя, любив природу, квіти, все живе і хотів жити, але прийшла біда на нашу землю – страшна війна і забрала нашого дорогого синочка. І ніхто, і ніщо ніколи нам його не замінить.
Той день, коли твій погляд згас
І серце перестало битись,
Став найстрашнішим днем для нас
І ми не можем з ним змиритись.
Тобі б ще жити, сонце зустрічати.
А ти від нас у цвіті літ пішов.
Лишив як син, як чоловік і тато
Нам світло доброти – свою любов.
Вже стільки днів пройшло без тебе
І скільки їх зіллється у роки,
Та ми ніколи не забудем.
Що є могила ця під небом,
Де вічно спочиваєш ти.
Пішов від нас ти дуже рано,
В самому розквіті життя.
І в нашій пам’яті навіки
Тобі не буде забуття.
Як птах, синочку, в небо полетів,
Без тебе, рідний, світ нам похмурів,
Без тебе, сонечко, так важко жити.
Тебе ми вічно будемо любити.
В скорботі голови схиляєм,
Сумуєм, любим, пам’ятаєм…
Спи спокійно, наш рідний Юрасик. Нехай земля тобі буде лебединим пухом. Царство Небесне.
У вічній скорботі: тато, мама, брат,
бабуся, донечка, дружина та всі рідні і близькі.